Як роблять гранітний щебінь: повне виробництво

Гранітний щебінь — один із найзатребуваніших будівельних матеріалів. Його використовують для бетону, дорожніх основ, залізничних насипів, ландшафтного дизайну і навіть для відсипання кладовищенських доріжок. Але мало хто замислюється, як кусок скелі перетворюється на рівні камінці потрібної фракції. Процес складний, багатоступінчастий і потребує потужного обладнання. Для тих, хто шукає якісні пам'ятники, розуміння властивостей граніту допомагає зробити правильний вибір.

Памятники Вишневе виготовляються з високоякісного граніту, який проходить ретельний відбір на всіх етапах обробки.

Перше: видобуток у кар'єрі

Все починається в кар'єрі. Граніт залягає монолітним масивом. Щоб його роздробити, використовують два методи.

Перший — вибуховий. У масиві бурять шпури глибиною до 15-20 метрів, закладають вибухівку і підривають. Вибух розколює граніт на великі куски — негабарити. Метод дешевий і швидкий, але дає багато тріщин і знижує якість щебеню. Частина каменю йде у відсів.

Другий — невибуховий. Використовують алмазно-канатне різання або гідравлічні клини. Граніт ріжуть на великі блоки без удару та вібрації. Якість такого каменю вища, але й вартість видобутку значно більша. Для щебеню вищих марок використовують невибуховий метод.

Отримані великі куски навантажують екскаваторами в самоскиди і везуть на дробильно-сортувальний завод. Зазвичай він знаходиться неподалік від кар'єру — возити камінь далеко невигідно.

Друге: первинне дроблення

На заводі негабарити потрапляють у приймальний бункер. Там встановлений колосниковий грохот — решітка з товстих металевих прутів. Великі камені, які не пролазять крізь решітку, вирушають у щокову дробарку.

Щокова дробарка — це дві масивні плити (щоки). Одна нерухома, друга хитається. Камінь потрапляє між ними і розколюється при зближенні плит. Тиск величезний — кілька сотень тонн. На виході виходять куски розміром від 50 до 200 міліметрів. Це ще не щебінь, а так званий «дуніт» або «галька».

Після щокової дробарки матеріал потрапляє на стрічкові конвеєри, які везуть його далі.

Третє: вторинне дроблення

Куски після первинного дроблення занадто великі. Їх відправляють у конусну або роторну дробарку.

Конусна дробарка працює так: всередині нерухомої чаші обертається конус. Камінь потрапляє між ними і розколюється при обертанні. Конусні дробарки дають більш кубоподібну форму зерна, що важливо для якості щебеню.

Роторна дробарка використовує удари бил по каменю. Камінь розганяється і б'ється об спеціальні плити, розколюючись при ударі. Роторні дробарки швидші, але дають більше лещадних (плоских) зерен, які вважаються браком.

На цьому етапі виходить фракція від 5 до 50 міліметрів. Але вона ще перемішана — і дрібний пил, і великі куски. Потрібно розділити.

Четверте: грохочення — розділення за фракціями

Грохот — це велика вібруюча машина з кількома ситами (деками). Сита мають різні розміри вічок. Верхнє сито — найбільше, нижнє — найменше.

Щебінь подається на верхнє сито. Все, що більше за вічко, залишається і йде у відсів на додраблювання. Все, що менше, провалюється на наступне сито. Так на різних рівнях отримують фракції: 5-10 мм, 10-20 мм, 20-40 мм, 40-70 мм і так далі.

Найдрібніший матеріал, який провалився крізь найнижче сито — це гранітний відсів (пил і пісок). Його теж збирають і використовують у будівництві.

Грохотів на заводі може бути кілька. Первинний грохот працює після щокової дробарки, вторинні — після конусних.

П'яте: промивання щебеню

Після дроблення на щебені залишається гранітний пил. Він погіршує зчеплення з бітумом в асфальті та знижує якість бетону. Тому щебінь миють.

Промивання відбувається в спеціальних коритових мийках — довгих жолобах, де щебінь перемішується з водою. Пил змивається і йде у відстійники. Чистий щебінь вивантажується на вібраційні сита, де з нього стікає зайва вода.

Після мийки щебінь вважається чистим. Його вологість не повинна перевищувати 2-3 відсотки.

Шосте: сушіння та кондиціювання

Мокрий щебінь потрібно висушити. Для цього використовують барабанні сушарки — величезні обертові труби, всередині яких проходять гарячі гази від пальника. Щебінь засипається в барабан і в міру обертання рухається до виходу, нагріваючись і втрачаючи вологу.

Висушений щебінь охолоджують у барабанних охолоджувачах або на відкритих конвеєрах. Потім він потрапляє на фінальне грохочення, де відсіваються дрібнота та пил, що утворилися при сушінні.

Сьоме: фасування та відвантаження

Готовий щебінь зберігається на відкритих складах або в силосах. Відвантаження відбувається по-різному.

Для великих споживачів — бетонних заводів, дорожніх будівельників — щебінь відвантажують навалом у самоскиди або залізничні вагони. Завантаження йде через спеціальні жолоби, які відкриваються під кузовом.

Для дрібних покупців — приватників, ландшафтних дизайнерів — щебінь фасують у мішки по 25, 50 кілограмів або в біг-беги по тонні. Мішки зашивають на автоматичних лініях і укладають на піддони.

При відвантаженні контролюють фракційний склад — беруть пробу і просіюють через лабораторні сита. Якщо щебінь не відповідає заявленій фракції, партію повертають на доопрацювання.

Контроль якості: що перевіряють

Гранітний щебінь — це продукція, що підлягає обов'язковій сертифікації. Лабораторія заводу перевіряє кілька параметрів.

Лещадність — відсоток плоских та голчастих зерен. Хороший щебінь має лещадність не вище 15 відсотків. Погані зерна ламаються при укладанні та погіршують властивості бетону.

Міцність — перевіряють, чи витримує щебінь тиск у циліндрі. Марка міцності щебеню повинна відповідати заявленій — від М800 до М1400.

Морозостійкість — зразки багаторазово заморожують і відтаюють. Щебінь повинен витримувати 200-300 циклів.

Вміст пилу та глини — не більше 1-2 відсотків. Якщо більше, щебінь не використовують для відповідальних конструкцій.

Радіоактивність — граніт може бути радіоактивним. Для житлового будівництва використовують щебінь першого класу. Для доріг та промислових зон — другого.

Відходи виробництва: куди дівають відсів

При виробництві щебеню утворюється до 20-30 відсотків відсіву — гранітного пилу та дрібненьких камінців. Раніше його викидали у відвали, займаючи величезні площі. Сьогодні відсів активно використовують.

З відсіву роблять гранітну муку для асфальтобетонних заводів. Його додають у сухі будівельні суміші. З нього формують тротуарну плитку вібропресуванням. Ним посипають дороги взимку замість піску.

На сучасних заводах відсів переробляють повністю, без залишку. Це знижує собівартість щебеню та зменшує шкоду екології.

Фракції гранітного щебеню

Фракція 5-10 міліметрів — найменша. Використовується для декоративного відсипання, виробництва тротуарної плитки, в ландшафтному дизайні.

Фракція 10-20 міліметрів — найпопулярніша. Йде на бетон для фундаментів, плит перекриття, дорожніх покриттів.

Фракція 20-40 міліметрів — для масивних бетонних конструкцій, залізничних насипів, дренажних систем.

Фракція 40-70 міліметрів — для подушок під фундаменти, відсипання доріг у болотистій місцевості.

Фракція 70-150 міліметрів — бутовий камінь. Використовується для укріплення берегів, схилів, підпірних стін.

Фракція 150-300 міліметрів і вище — гранітні валуни. Йдуть на ландшафтний дизайн, створення штучних водойм, укріплення набережних.

Заключення: з каменю в справу

Виробництво гранітного щебеню — це складний багатоступінчастий процес. Вибух або різка, дроблення, грохочення, мийка, сушіння, фасування. На кожному етапі — контроль якості. Те, що здається простим каменем, насправді продукт високотехнологічного виробництва. І без нього сучасне будівництво просто неможливе.