Історія добування граніту для пам'ятників у Коростишеві
Коростишів на Житомирщині недарма називають "кам'яною столицею" України. Це місто з унікальною гранітною історією, яка налічує понад півтори сотні років і тісно переплелася з долею всієї Східної Європи. Сьогодні важко знайти в Україні цвинтар, де б не стояли вироби місцевих майстрів, але шлях до цього визнання був довгим і тернистим. Історія коростишівського граніту є основою для виготовлення пам'ятників по всій Україні.
З чого все починалося
Хоча офіційною датою початку промислового видобутку вважається 1850 рік, місцеві жителі обробляли камінь набагато раніше. Історичні джерела згадують, що ще під час будівництва мосту в 1838 році використовувався граніт, оброблений саме коростишівськими майстрами.
У 1880 році в містечку працювало вже 600 каменярів і 400 полірувальників — величезна армія для невеликого провінційного містечка. На початку ХХ століття слава про коростишівські граніти докотилася до Європи. Майже всі надгробні пам'ятники, які встановлювали багаті люди своїм покійним родичам у Житомирі та Києві, виготовлялися саме з коростишівського каменю.
Памятники Фастів виготовляються з каменю коростишівських родовищ, що гарантує високу якість.
Розквіт за радянських часів
Справжній потужний розвиток кам'яної промисловості розпочався у 1924 році. Цікаво, що поштовхом стала смерть Леніна — Мавзолей на Червоній площі спорудили саме з коростишівського граніту. Цей факт став для містечка неймовірною рекламою. Радянський уряд почав вивчати питання використання коростишівського "кам'яного золота" не тільки у вітчизняній промисловості, але й для продажу на Захід.
У містечку з'явилися перші майстерні з обробки каменю, навколо Коростишева почали виникати артілі з видобутку граніту. Камінь почали замовляти великими обсягами для будівництва нових радянських об'єктів, а також продавати до Європи.
Легенда про "Камінного господаря"
Воєнні роки залишили по собі не лише руїни, а й дивовижну легенду. На початку 1942 року коменданту місцевого гарнізону зателефонував невідомий і чудовою німецькою мовою попередив: якщо не припинять бездумний вивіз граніту, то розлютиться "Камінний господар" і сховає камінь під воду. Комендант не послухав.
У березні того ж року на одному з кар'єрів раптово з-під землі пішла вода, і весь кар'єр разом із технікою було повністю затоплено. Німці вирішили, що це справа рук партизанів, і видобуток припинили. Сьогодні це місце — мальовниче озеро зі смарагдовою водою, улюблене місце відпочинку киян та житомирян. Тут навіть знімали фільми та музичні кліпи.
Радянська індустріалізація
Після війни Коростишів став не лише кам'яним, а й шахтарським містом — у 1946 році виявили родовища бурого вугілля. Але головним залишався граніт. Коростишівський кар'єр перетворився на найбільше підприємство міста, на базі якого створили гранітний завод.
У ті роки коростишівським гранітом облицьовували станції Московського метро, прикрашали Хрещатик у Києві. Виготовляли тесано-поліровані вироби: облицювальні плити, сходи, бордюри, а також надмогильні пам'ятники та гробівці.
Нова доба: 1990-ті та сьогодення
Після розпаду СРСР виробництво зупинилося, кар'єри затоплювалися. Але місто вижило завдяки приватній ініціативі. Сьогодні у Коростишеві та околицях працює близько півтори тисячі підприємств і майстерень з каменеобробки. Тут працюють цілими династіями — діти з 12 років уже вміють різати й полірувати граніт.
Місцева приказка говорить: "Коростишів буде роботу мати, допоки люди будуть вмирати". Це цинічно, але відображає реальність — виготовлення пам'ятників стало головною індустрією міста.
Сьогодні коростишівські майстри використовують не лише місцевий камінь, а й привізний — із сусідніх районів Житомирщини. Але якість обробки, відточена поколіннями, залишається незмінно високою. Вироби місцевих умільців знають по всій Україні та далеко за її межами.
Так маленьке провінційне містечко, завдяки унікальному дару природи й наполегливій праці багатьох поколінь, перетворилося на справжню гранітну столицю, де камінь став не просто матеріалом, а долею, роботою і навіть легендою.
